Громадсько-політична газета "Буковина"

Планета

bukovyna — Tue, 29 Jul 2008 09:27:39 GMT

Пожежа на причалі Вчора у Британії в курортному місті Вестон-супер-Мер почалася сильна пожежа, що практично пов¬ністю знищила будови на історичному Великому причалі. Інформації про жертви і потерпілих не надходило. Теракти за сценарієм Організатори терактів у ін¬дійському місті Ахмедабад, у результаті якого загинуло понад 50 людей, могли використовувати методику, підказану сюжетом одного з індійських фільмів. До такого висновку прийшли експерти, які ведуть розслідування серії вибухів, здійснених минулої суботи. Зіткнення круїзних лайнерів В афінській гавані Пірей зіт¬кнулися два судна, на борту яких перебували в цілому понад 3 тисячі чоловік. Але ніхто не постраждав. Тропічний шторм Потужний тропічний шторм Фунвон вирує у Тайвані. На південному сході Китаю проводиться евакуація місцевих жителів. Лише за ніч в окремих райо¬нах Тайваню випало 400 мілі¬метрів опадів. Сильні вітри пошкодили лінії електропередач – без струму залишилися майже 16 тисяч будинків.

Бісерне лілітко

bukovyna — Tue, 29 Jul 2008 09:11:59 GMT

Як відома героїня Ольги Кобилянської Тетянка із безсмертного твору “У неділю рано зілля копала“, Оксана Каменецька любить себе прикрашати – яскраво, вишукано, ексклюзивно! Прикраси буковинки з бісеру та натуральних каменів зривають очі перехожих і ваблять охочих і собі придбати подібну розкіш. Оксана Анатоліївна нікому не відмовляє. Вона навчає, як власноруч кожна жінка може створювати для себе оте неповторне “обрамлення”, яке увиразнює й підкреслює індивідуальність. За чотири роки, відколи існує “Імперія бісеру”, заснована пані Оксаною, маємо добру нагоду вдруге познайомитися з набутками її вихованців. Досить завітати до Художнього музею, де розгорнуто виставку прикрас майстринь, які пройшли школу бісеро¬плетіння. Враження – святкове й захопливе. Прикметно, що гурток з отримання початкових навичок створення прикрас поступово перетворився на жіночий клуб за інтересами. «Двох років достатньо, аби опанувати мистецтво бісероплетіння, – розповідає пані Оксана. – Але наші віртуози відвідують заняття заради спілкування, відпочинку від буденних справ, обміну цікавими ідеями». Відкрити красу блискучого лілітка (саме так буковинці називали бісер) можна в різному віці. І в 65 (вік найповажнішої учениці студії), і в 9 років, як це сталося в Настусі Мітченко – наймолодшої учасниці гуртка. Хтось перший імпульс до майбутнього захоплення знайде в традиційній буковинській бісерці (викладеному цятками пасхальному яйці), інший – в бабусиній густо зацяткованій ружами сорочці, ще когось надихне барвиста мережана силянка чи яскравий узірчатий гердан, а дехто пригадає свої дитячі спроби створити першу прикрасу на безіменний пальчик і за¬п’ясток з м’яких різнокольорових дротиків... Пані Оксана черпає теми, кольори і форми у природи. Оскільки живе в Кам’яній Сторожинецького району, слухає “підказки” осені, весни, літа й зими. Як у доборі кольорів, так і матеріалу. Адже бісер одного кольору, але різної форми (продовгуватий, круглий, опуклий, “рублений”) і фактури (шліфований, матовий, прозорий) дає різні образно-естетичні ефекти. Коли ж “розбавляти” колір відтінками або ж додавати контрасту – матимемо такий простір для фантазій! Оксана Каменецька навчилася цього прекрасного ремесла в Туреччині, куди торують шлях сучасні заробітчанки. Буковинка привезла з-за кордону не тільки захоплення, яке стало частинкою її життя і яким щедро ділиться з однодумцями, а й свою “половину”. Муратові подобається хобі дружини. А син Урджан (у перекладі з турецької – “душа, яка приносить щастя”) просто радіє, яка щоразу по-новому гарна його мама, коли одягає нову прикрасу. Ну просто лілітко! Олена ЧАЙКА.

«Нащо нас мати привела?»

bukovyna — Tue, 29 Jul 2008 09:06:18 GMT

Про виставу «Сто тисяч» за п’єсою Івана Карпенка-Карого, яку привіз у Чернівці Львівський національний театр імені Марії Заньковецької Обидві сценічні роботи заньківчан, які вони показали буковинцям під час дводенних гастролей у Чернівцях, – вистави «Тев’є-молочник» і «Сто тисяч» за творами Шолом-Алейхема і Карпенка-Карого, подивували багатими режисерськими знахідками й акторським виконанням. Перед цим наш театр імені Ольги Кобилянської з успіхом показав у Львові виставу «Солодка Даруся» за однойменною повістю Марії Матіос. Але приїзд на Буковину Львівського театру для мене асоціювався з появою довгоочікуваної великої планети нашої галактики. Як відомо, астрономічний цикл подорожі планет супроводжується природними змінами. В нашому випадку падали теплі дощі, які напоїли землю, а перегляд вистав благодатно зросив людські душі. Театр відвідали справжні театрали. Я відчував, що перебуваю в храмі мистецтва й повністю розчинився в подіях, які відбувалися на сцені. Вони залишили щире бажання поділитися враженнями, особливо від вистави «Сто тисяч». Блискучий афоризм поета Сергія Єсеніна «Лицом к лицу – лица не увидать, большое видится на расстояньи» виправдався. Я зрозумів, що не знав всієї сили й величі глибоко національної драматургії Івана Карпенка-Карого, яка в окремих моментах у виставі досягає Шекспірівських висот. Недарма Михайло Старицький серед когорти братів Тобілевичів назвав Івана Карповича «найглибшим і найталановитішим». Більшість людей ставиться до театру як до місця розваги, а насправді – це велика школа виховання морально зашкарублих людських душ, особливо в наш час глобалізації, ломки встановлених понять, нехтування національних традицій і звичаїв. На жаль, у залі за два дні я не помітив жодного високодостойного управлінця, який з екранів телевізора і газетних інтерв’ю говорить про культуру, проблеми добра та зла. А сюжет п’єси «Сто тисяч» підказало життя. В Єлисавет¬граді й на теренах краю у 80-ті роки ХІХ століття діяла зграя шахраїв, які збували фальшиві гроші. Твір Карпенка-Карого глибоко філософський і вічний, бо змушує задуматися над сут¬ністю людини як розумної істоти – Homo Sapiens. Безперечно, люди різні. Але що для них є спільною рисою, якою їх наділила природа? Невже зло? Чи, може, людина народжується з паростками добра, а вже потім у силу життєвих обставин змушена робити зло? Згадуються слова нашого пророка Тараса Шевченка: Нащо нас мати привела? Чи для добра? Чи то для зла? Нащо живем? Чого бажаєм? І не дізнавшись, умираєм. Людство безпорадне в подоланні зла. Як зарадити цьому лихові? Мабуть, через виховання мораллю можуть розвинутися закладені в людині зерна добра. Але таку перемогу неможливо досягти бажанням однієї людини, навіть святої. Для цього повинна діяти громада. Християнство для боротьби зі злом взяло за взірець дії страждальної людини – Бога. Філософ Кант у результаті схоластичного мислення розробив схему боротьби добра зі злом. Зло більш сильне, але в душі є почуття вини, яке раптом заволодіває людиною. Великий дар, коли вона здатна відчувати вину. Це фундамент, на якому стоїть споруда моралі. Людина, яка вважає себе завжди правою, не має моралі. Але є дар совісті. Він всередині кожного. У виставі ми маємо можливість побачити змагання зла з добром, коли головний герой Герасим Калитка у майстерному виконанні народного артиста України Петра Бенюка мучиться над вирішенням проблеми: як дістати гроші, щоб купити землю. Він робить це злочинним шляхом, хоча збирається витратити гроші на добру справу. Вони мають бути вкладені в землю-годувальницю, а він вічний трудівник на полі. Мимоволі згадується ставлення до землі в наш час, коли земля пустує, заросла бур’янами, бо власник не обробляє її. Орну землю тепер скуповують для забудови вілл. Це злочин чи нещастя? У п’єсі є ще одна цікава дійова особа, яка мріє збагатитися оригінальним шляхом. Це копач, який шукає заховані в землі скарби. Цей романтик високо цінує науку, але з розчаруванням констатує, що вчені – бідні люди, яких не розуміють. Він мріє потрапити в Париж – один із центрів світової культури. Його пропозиції вкласти гроші в археологічні пошуки великих таємниць не знаходять розуміння в Калитки, який дивиться на нього як на блаженного. Калитка надмірно скупий. Докоряє наймитові шматком хліба. Для нього один із способів знайти гроші – оженити сина Романа на доньці багатого Пузиря. Він навіть порушує дане слово оженити сина з бідною наймичкою Мотрею, з якою вони кохаються. Ударом по самолюбству Калитки була зневага до сина, якого приймали на кухні, а в світлиці бенкетували офіцери. Сила грошей для Калитки сильніша за честь і совість. Артист П.Бенюк настільки майстерно розкрив характер свого героя, що неодноразово зривав оплески зали й вигуки «Браво!». Він шаленів, втрачав розум, падав знесилено, ризикуючи життям заради примарного бажання дістати гроші. Як це перегукується з нашою сучасністю, скільки зараз з’явилося людців, які творять злочини навіть у вищих ешелонах влади, в ранзі міністрів і залишаються безкарними. У кінці автор п’єси повертає колізію в бік добра. Калитка ображений неповагою Пузиря, дає благословення синові на шлюб з бідною дівчиною. Може, пробудилася со¬вість? Сам же він, після того, як його обдурили аферисти, покінчив життя самогубством – стріляється, хоча за сюжетом твору Карпенка-Карого його рятують, виймаючи з петлі. Мені здається, театр мав би стати місцем проведення громадських слухань на тему моралі, й починати варто з депутатів Верховної Ради України. Ігор ЧЕРНЮК.

З невипадкових зустрічей і доріг

bukovyna — Tue, 29 Jul 2008 09:05:32 GMT

Свою нову книгу «Неприборканий вигнанець» («Місто», Чер¬нівці, 2008) поет і прозаїк Георгій Шевченко назвав романом. Хоч, здається, точніше було б – романом пам’яті, як колись зробив незабутній Терень Масенко. Бо в творі вочевидь посилений саме мемуарний струмінь, і все пережите перебуває в активній, сказати б, оперативній пам’яті. Книга являє нам художньо-документальний екскурс у далеке і порівняно недавнє минуле – у завжди живий у серці автора світ несподіваних, але невипадкових зустрічей (випадкових, як стверджує в анотації професор Надія Бабич, не буває) і життєвих доріг. А то, по суті, ідеальні полігони для саморозкриття власної особистості. Тоді, коли «ти – є сам собою, таким, яким себе сформував». У даному разі – це головний персонаж твору – Дмитро Пушкин (хоч вибір прізвища, хай через «и», на наш погляд, сумнівний і, може, навіть трохи претензійний). У доволі осяжному, подекуди чисто ліричному, багато в чім сповідальному, але в основному драматично напруженому опо¬відному просторі книги виринають постаті ровесників автора – побратимів по перу і, цілком природно, його вчителів, творчих наставників – видатних майстрів красного письменства, котрі вже заслужено увійшли до обойми класиків, – Андрія Малишка, Володимира П’янова, Дмитра Білоуса, Віктора Некрасова, Абрама Кацнельсона, Дмитра Павличка та ін. Тобто й тих, хто відійшов за вічний обрій, і нині сущих. Суто художницька цінність книги, думається, в тому, що по¬дієва і смислова наповненість окремих різночасових епізодів-новел, монтуючись у самій розповіді й, зрештою, в нашій уяві, вивершуються в напрочуд точний, наче стереоскопічний, образ піввікового періоду життя України. Як і ведеться в мемуарних книгах, твір Г.Шевченка щедро ілюстрований – здебільшого фотографіями з авторського архіву. Серед них, з погляду сучасників, є й просто унікальні, на яких за¬фік¬совано рідкісні моменти письменницьких зустрічей (особливо вдале панорамне обрамлення обкладинки). Такі книги, як «Неприборканий вигнанець», говориться в тій же анотації, «читаєш і думаєш, а отже збагачуєшся духовно». Влад ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ.

Якщо маєте зайві десять тисяч,то не варто їх вкладати у банк під депозити

bukovyna — Tue, 29 Jul 2008 08:39:37 GMT

Краще інвестувати їх у прибутковий бізнес. Про це йшлося на регіональному навчально-просвіт¬ницькому семінарі для журналістів у Яремчі. В.о. генерального директора Української асоціа¬ції інвестиційного бізнесу О.О.Трипольська дохідливо розповіла представникам ЗМІ про ті можливості, які відкриває інвестиційний бізнес для економіки та громадян України. Ольга Олегівна зауважила: якщо ви перестали жити «від зар¬плати до зарплати» й у вас все частіше почали з’являтися «вільні» гроші, ви можете стати потенційним інвестором, а ваші гроші з часом обернуться прибутковим капіталом. Такі нові можливості для збереження та примноження заощаджень громадян є абсолютно відкритими та прозорими. Дехто з журналістів посміх¬нувся в душі (мовляв, це не про нас!), а деякі присутні в залі не приховували недовірливих посмішок. Та доповідачка ніби не помічала нашого скепсису, а вела далі: лише у 2007 році інвестиції населення в ІСІ (інститути спіль¬ного інвестування) становили 1,13 млрд.грн., і хоча порівняно з сумами на банківських депозитах існує суттєвий розрив, експерти прогнозують, що протягом 5-10 років інвестиції населення в ІСІ зростуть у десятки й сотні разів. О.О.Трипольська підкреслила, що УАІБ (Українська асоціація інвестиційного бізнесу) заснована ще 1995 року і є однією з найстарших професійних організацій серед учасників фондового ринку. На сьогодні це єдина в Україні саморегулююча недержавна орга¬нізація, повноваження якої визначені у Законі України «Про інститути спільного інвестування». Через кілька годин роботи учасники семінару вже розуміли, що таке пайові та корпоративні, диверсифіковані та венчурні інвестиційні фонди, як концентрування коштів може стати ефективним механізмом для інвестування у розвиток різних галузей госпо¬дарст¬ва України та фінансування інноваційних проектів. Наголошувалося, що найбільша кількість зареєстрованих ІСІ розташована в Києві, Дніпропетровську, Харкові, Львові, Донецьку. В Чернівцях, на жаль, компаній з управління активами поки що нема. Звісно, наша область не може похвалитися такими індустріальними гігантами, які є на Сході країни. Але організатори семінару, без сумніву, мають намір зорієнтуватися на західні регіони, щоб залучити до процесу інвестування людей, які працюють за кордоном. Якщо ви маєте зайві десять тисяч, повторювала Ольга Олегівна, не варто їх класти на депозити, бо в наш час депозитні ставки майже не перевищують процес у інфляції, а ось залучивши свої кошти в інвестування, можна отримати значно більший прибуток. Правда, після паузи доповідачка додала, що на певному етапі можна й втратити свої прибутки, тому тут важливо зберігати спокій, мовляв, «ринок цінних паперів не любить паніки». І взагалі в ІСІ варто вкладати лише «зайві» кошти, які вам не потрібні будуть у найближчі кілька років, і ні в якому разі не робити це за рахунок позичених чи «останніх» заощаджень. Отже, гроші – до грошей… Антоніна ТАРАСОВА. Яремче – Чернівці.

Нащадок відважного опришка

bukovyna — Tue, 29 Jul 2008 08:31:48 GMT

Ось такий у свої 78 літ Лук’ян Олексович Кобилиця з хутора Галицівка Путильського району. Пра-пра-пра… того самого Великого Лук’яна Кобилиці – першого народного парламентаря Буковини в Австро-Угорському парламенті, відважного опришка, котрий поклав життя на хрест за долю знедоленої Гуцулії. Нащадок преславного красного роду, незважаючи на поважні літа, день у день у праці. Доглядає маржину, городець у горах, а також косить сіно для худібки на зиму. З першого укосу поклав пашу у валки більш як на 1-гектарній площі. Силоньки даруй йому, Боже. Останньому із віття Кобилиць у Буковинських Карпатах.

У Сіднеї вперше з 1836 року випав сніг

bukovyna — Tue, 29 Jul 2008 08:19:15 GMT

Діти охоче грають у сніжки й ліплять снігових істот. Уперше з 1836 року в австралійському місті Сідней несподівано випав сніг. У регіоні спостерігається значне зниження температури – до 2 градусів нижче нуля. Висота снігового покриву кілька сантиметрів, але це призвело до хаосу на дорогах. Поки дорослі виймають теплий одяг і розчищають дороги, діти охоче граються на вулиці, та радіють снігу, зазначає ІТАР-ТАРС.

Кому потрібне... нове обличчя?

bukovyna — Tue, 29 Jul 2008 08:10:42 GMT

Хто з нас хоч раз в житті не мріяв щось змінити у своїй зовнішності? Для того, щоб гарно виглядати, докладаємо максимум зусиль: користуємось дорогою косметикою, боді-масками, ходимо в спортивно-оздоровчі комплекси та дотримуємось різних дієт. Але такі зусилля не допоможуть, якщо природа наділила, наприклад, широким або довгим носом, зайвою округлістю стегон чи малим розміром молочних залоз... Тоді може виникнути думка: „А чи не звернутись за послугами до клініки пластичної хірургії?”. Кому потрібна пластична хі¬рургія? Чи цікавляться цим буковинці? Відповіді на ці та інші запитання ми вирішили дізнатися у директора Буковинського центру пластичної та естетичної хірургії Руслана Миколайовича Гуменного. – Нарешті люди стали готовими до пластичної хірургії, з’явилася певна довіра. На жаль, раніше всі операції робилися у жахливих умовах. Але настав час, коли почали вчитися кваліфікованій хірургії, якісно її виконувати, – розповідає лікар-хірург. – Тож кількість бажаючих зробити операції серед чернівчан з кожним роком збільшується. Проте серед них є такі, які мають сформовані комплекси. Таким пацієнтам, зазвичай, ми від¬мовляємо. Також приходять лю¬ди, котрі хочуть виправити свої обгрунтовані вади, позбавлення від яких допомагає змінити життя. Ми можемо запропонувати втручання менших роз¬мірів, що дасть гарний ефект та відтягне час більш серйозної операції на довгий термін, – говорить Руслан Миколайович. Лікар констатує, що існує певна “сезонність” у проведенні операцій. Наприклад, весна, початок літа – збільшення та під¬тяжка молочних залоз, осінь-зи¬ма – підтяжка обличчя, корекція форм живота, стегон та ліпосакція (позбавлення зайвих жирових відкладень). – Звичайно, добре робити операції, коли на них є медичні покази, – зауважує Руслан Миколайович. – Але далеко не всі хірурги дотримуються цього. Часто трапляються такі випадки, коли показань немає, але за великі гроші ці операції робляться. Звідси випливає, що популяр¬ність хірургії зростає, але знань про неї недостатньо. Люди нібито знають, що пластична хірургія робить дива…Так, дива можуть бути, якщо для цього є спе¬ціальні умови, якісне надання допомоги, препарати та медичні інструменти. Не потрібно звертати увагу на гучні заклики. Адже вони дуже гарно звучать, але результатів не дають, – застерігає фахівець. Перед вибором клініки пацієнтові потрібно звертати увагу на такі моменти: необхідно вимагати ліцензію міністерства охорони здоров’я; не варто обмежуватись тільки консультацією лікарів, важливо дізнатися думку колишніх пацієнтів; у професійній клініці хірург повинен розповісти вам про всі можливі наслідки і ускладнення операції. Фахівці центру просять звертати свою увагу особливо на світлини з результатами операцій, які проведені в клініці. Адже дуже багато таких клінік, які використовують фото з інтернету, видаючи їх за свої. Не секрет, що значну роль в рішенні про операцію відіграють гроші! Ми поцікавились, які тарифи на ту чи іншу операцію в Буковинському центрі пластичної та естетичної хірургії. Наприклад, вартість пластики вушних раковин коштує в межах 1500-2000 грн. Загалом більшість операцій (залежно від складності) коштують до 5000 грн.. Отже, якщо є бажання і є гроші, то можна з допомогою пластичної хірургії вдосконалити свою зовнішність. Але чи варто це робити? Яке ставлення до пластичної хірургії? Про це запитала кількох перехожих. – Це добре, що є пластична хірургія! Я вважаю, що не всім дана природою краса. За допомогою пластики можна виправити певні дефекти, – стверджує Наталя Мартинюк, продавець-консультант. Тетяна, студентка, також схиляється до такої думки. – Я знайома з людьми, які робили собі пластичні операції, вони залишились задоволеними, – повідомляє дівчина. – Я негативно ставлюсь до цього. Кожна людина – особистість, її не можна руйнувати! Необхідно просто любити себе таким, як ти є, – впевнений Володимир, адміністратор. Потрібно погодитись з тим, що в деяких випадках пластична хірургія приносить прекрасні результати. Вдала пластика змінює людське життя на краще. Але в інших випадках варто подумати над бажанням змінити себе... Чи ця зміна потрібна? Що корисного вона може вам принести? Адже ж родина, друзі люблять вас такими, як ви є. Впевнена: звертатися до лікаря треба лише тоді, коли на це є справжні причини, а не безглузді комплекси. Яна ГАВРИЛЮК, студентка відділення журналістики ЧНУ.

Посадовці-шахраї

bukovyna — Fri, 25 Jul 2008 15:55:46 GMT

Проти посадовців управління капітального будівництва Чернівецької ОДА порушили вже другу кримінальну справу. Якщо спершу йшлося про нецільове використання 620 тис. грн. із субвенції на спорудження Будинку культури у с.Сергії Путильського району, то тепер – про завищення вартості будівництва очисних споруд, чим завдано збитків державі на суму 114,5 тис. гривень. Прокуратура області порушила кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.364 КК України (зловживання владою або службовим становищем). ЗІК.

Тільки той хліб, що в коморі

bukovyna — Fri, 25 Jul 2008 15:52:55 GMT

Пеститься визрілий у полі хлібний колосок. До пори, до часу. Бо не збереш, не впораєш жнива, додолу впаде. І тоді враз селянська праця нанівець зведеться. Тож, розуміючи, а головне усвідомлюючи доленосну істину, трудівники ТОВ «Хрещатик-Агро» на Заставнівщині (до речі, одного з найбільших на Буковині), мобілізовують всі зусилля, аби той колосок вчасно потрапив до комори. – Якщо бажаєте побачити перші тонни доставленого з полів жнива, то прошу завітати на центральний товарний тік у Бабино, – сповістив заздалегідь директор товариства М.І.Микитюк. – Думаєте, не переживаю при цій негоді, знаючи, що тільки той хліб, – що в коморі? А тут дощі майже через день. Ось і доводиться поміж ними мізкувати, на яке поле спрямувати техніку, з якого зерно взяти, а де вже навіть і плуга в загінку запустити. Погодьтеся, що не тільки навесні, а й теперечки кожна година на вагу золота. Це я вочевидь спостерігав на центральному товарному току, спілкуючись з людьми, котрі взмозі дати лад горам збіжжя з полів кількох заставнівських сіл, де дорідний врожай уже проситься до комори. На чатах, як на бойовому посту від рання до смеркання завідуючий токовим господарством Петро Михайлович Янків. Клопоту в нього аж забагато. Адже під його опікою і механізми, і зерноочисний комплекс, а головне – люди, яким, хоч і не треба підказувати, як розпорядитися зерном, але все одно час од часу радитися про те, на яких дільницях потрібно максимально зосередитись. Скажімо, на первинній очистці та просушці зерна. Справа ця – не з десятих. Адже саме від організації технологічного процесу залежать і якість насіння, і саме товарне збіжжя. На своєму журналістському віку бачив найрізноманітніші токові господарства. Бабинське ж вражає передусім своєю масштабністю, сягаючи вздовж і впоперек на цілі 60 метрів. Воно із врахуванням напряму рози віт¬рів збудоване так, що за будь-якої погоди зерно постійно провівається. Що надзвичайно важливо з масовим надходженням збіжжя, яке очікується з дня на день. Всього кілька чоловік пора¬ється біля зерна. Але як? Старанно, з любов’ю. Власне, так, як й повинно бути біля врожаю, який не прощає халтури та бездушності. Знову розступилися грозові хмари. Однак із надходженням першої сотні тонн збіжжя роботи тут вистачає всім, у тому числі водіям вантажівок. Без найменшої затримки врожай на потужний зерноочисний комплекс доставляють Дмитро Федорчак і Дмитро Приймак. Бо це хліб. Бо це свято, і праця для нього – від щирого серця. Попри негоду, зерна на центральному току прибавляється. Практично цілодобово не вщухає робота зерноочисного комплексу. Цікаво, що його обслуговують два оператори на прізвище Череп та ще й обидва Василі Васильовичі. Один одного вправніший в роботі, на похвалу яких не вистачило слів і в директора товариства. Подумав: якби так славно, як в цих двох трудівників, велося в кожному господарстві, в багатьох з яких, на жаль, поле давно не знало плуга. Звідкілясь з полів на тік нагодився головний агроном господарства В.І.Голейчук. Серцем відчуваю, що Василь Іванович переживає – он звідусіль хмара за хмарою насуває, а жниво жодного дня не чекає. Василь Іванович хвилювання не видає, всілякого траплялося на його хліборобському віку. Хіба забувається, як жниво навіть із замоклих загінок на руках вибирали, не даючи пропасти колоску життя. – Так буде й нинішнього сезону, – аналізує перші результати жнивування (а це 2,5 тисячі гектарів) Василь Іванович. – Ми – стратеги, тому визначилися по кожному комбайну, коли і де збирати хліб. Проблеми? Вони були і будуть. Тим паче, на жнивах. Свята істина: тільки той хліб, – що в коморі. Одначе на те й селянин, котрий, збираючи врожай, подумки мріє і про завтрашній зажинок. Василь Іванович, як потомствений агроном, прикинувши, що й до чого, діловито визначається: «На насіннєві цілі заготовимо тисячу тонн насіння, страховий фонд становитиме 200-250 тонн. Це головне. А ще найголовніше – розрахунок хлібом з пайовиками, кожному із яких торік припало по 3,5 центнера. Цього, може, сьогодні й замало. Але на фоні колишніх знищених господарств – це є солідний поступ. Люди це розуміють і всіляко підтримують спів¬працю товариства з інвестором». Це не пафос. То чиста правда. Як золотом колоски налиті, кожну зернину яких чекають у головній коморі господарства. Іван АГАТІЙ. с.Бабино Заставнівського району.