Не зі слів знаючи проблеми Хотинського держлісгоспу (донедавна його угіддя розміщувалися на території… 4 адмінрайонів краю), щиро потішився відновленням роботи Сокирянського підприємства, яке в далекі 70-ті непродумано реформували й об’єднали. А це чималі відстані, колосальні затрати на утримання і переїзди техніки та людей. Та що казати: галузі подібна «новація» за пройдений час влетіла в добру копійку. І ось, хоч із великим запізненням у часі, повноцінно почав функціонувати Сокирянський держлісгосп, який очолив один із найдосвідченіших фахівців Д.І.ЧЕБАН.
– Одначе, Дмитре Івановичу, довелося вже почути репліку з приводу, навіщо, мовляв, треба було його відновлювати, коли того лісу на Сокирянщині як кіт наплакав? Проясніть, будь ласка, арифметику, тобто на якій площі колектив підприємства доглядає сьогодні ліси? І з ваших уст: що підштовхнуло відділитися?
– Почну з останнього. Як ви вже зауважили, нас дотинали відстані. Дорога на нараду чи планерку до Хотина і назад – вважайте день пропав. Але й це не основне. Втрачався контроль за роботою колективів, про що всі говорили, але нічого вдіяти не могли. А щодо арифметики, то вона така: на сьогодні за підприємством закріплені лісові угіддя на площі 18,2 тисячі гектарів – майже стільки, як і за Хотинським. Що ще характерно для підприємства? Ми прийняли й закріпили за собою усі колишні ліси агропрому, які трохи-потрохи «відчухали» й навели в них порядок. Ми в цьому плані зробили своє¬рідний прорив, адже в решті ре¬гіонів селянські підприємства продовжують господарювати в своїх насадженнях.
– Починати завжди складно. Ви, як директор нового лісгоспу, з чого почали?
– Почав з аналізу роботи всіх без винятку колективів, тобто з людей. Перед цим сформував апарат підприємства. Не за сторонньою вказівкою, а поставив на тих, хто здатний працювати, виходячи з вимог сьогодення. Розібрався також і з лісничими. З повагою і увагою. Тому, вважаю, з кадрами, за великим рахунком, обійшлося без проблем.
– І, повертаючись до процедури поділу: вас при цьому не обділили?
– Обійшлося миром і злагодою. Ну, не могли ділити, скажімо, Клішковецький лісопункт, аби перекинути частину засобів на Сокиряни. У нас їх є приблизно на 430 тисяч гривень, а на Хотинщині – більш як на 5 мільйонів. Але ми не додаємо гризоти. Бо іншого варіанту в цьому поділі не було.
– Привабливість вашого степового (я так би сказав) лісгоспу і в тому, що його угіддя пролягають до мальовничого водосховища. Для вас це благо чи гризота?
– Випереджаючи, можливо, тему іншого аналогічного запитання, заявляю: самозахватів лісу в прибережжі немає і бути не може. Ми зацікавлені в тому, аби створити тут зони для відпочинку людей, і наші спеціалісти вже працюють над такими проектами. Проблема в іншому: оскільки у прибережжі, згідно із природо¬охо¬ронним законодавством, фунꬬ¬ціо¬нує санітарно-захисна зо¬н¬а, ми не маємо права залучити сюди інвестора для капітальної забудівлі берега. Вихід? Він у створенні спільного підприємства, яке могло б займатися будівництвом у 200-метровій зоні котеджів малих архітектурних форм, тобто традиційних дере¬в’яних будиночків. Ведемо розмови, домовляємося. І якщо не сьогодні, то згодом все одно від проекту перейдемо до конкретних справ. Держлісгоспу не байдужа доля мальовничого узбережжя, яке обов’язково має прислужитися людям, але без найменшої шкоди для навколишнього середовища. А тут ще й земля, довкола якої теж багато спірних питань. Колектив лісгоспу за будь-яких обставин зробить все можливе, аби будь-який проект працював на загал, а не окремо взятих ділків, які не раз кидали завидюще око на унікальне за красою узбережжя.
– У вас, настільки знаю, функціонує переробка лісу. Чи можна говорити про її масштаби, і в що переробляєте ділову деревину?
– Ця переробка хоч і не масштабна, але дуже суттєва для підприємства. На конвеєр пускаємо в основному низькосортну деревину, тобто ліс третього класу. І тим не менше, пиловочник такого типу в нас купують у середньому по 320 євро за 1 кубометр. Вигідно? Ще й як. Тому в лісі не пропадає деревина (це в основному, черешковий дуб), з переробки якої й починається наша економіка. Деревина другого й першого сортів іде кругляком через наші біржові торги – від 1500 до 2500 гривень за кубометр. Це добре, бо торги прозорі. Але буде ще краще, коли працюватиме постійно діюча лісова біржа, яка повинна займатися торгами лісу щодня, а не раз у квартал, як практикується сьогодні. Треба споживачу купити 10 кубиків дуба – пішов на біржу і тут же придбав, не чекаючи такої можливості впродовж кіль¬кох місяців. Упев¬нений, що так буде, бо від вирішення проб¬леми виграють без винятку всі, в тому числі – вся лісова галузь краю. Знаю, що поцікавитесь тим, чи є в таких специфічних, як у нас, лісах, що відіграють надзвичайно важливу захисну функцію, рубки головного користування. Є і будуть. А це приблизно 17 тисяч кубометрів деревини на рік. Рубати стиглий ліс треба негайно (що ми й робимо) ще й тому, що останнім часом деревина дуба уражається серцевинною гниллю. В нас і по всьому периметру континенту. І доки вчені з’ясовують причину виникнення захворювання, мусимо вирубувати, аби не втратити все. Одне слово, дуб задав загадку, як і тоді, років 20-25 тому, коли почав всихати зверху, причину чого наука не розгадала й по сьогодні.
– Ліс, Дмитре Івановичу, став золотим, особливо для тих, хто до нього немає жодного відношення. Ви це відчуваєте?
– Бажаючих прихопити більш ніж потрібно, а працювати з лісом чесно – одиниці. Я таким кажу у вічі те, що треба казати в таких випадках і відсікаю будь-які можливості для лівих ходів.
– Прибережна зона ваших лісів, де біля води влітку відпочивають тисячі людей, так захаращена сміттям, що листя на дубах зів’яло. Що робити, адже до кожного відпочиваючого лісника не приставиш – правда?
– Гірка ця правда. Я недавно був на Світязьких озерах і ладен поклястися, що там зовсім інша картина. Я ніде не бачив біля води склянок, банок, ба навіть недокурків цигарок. А в нас натомість – ніби в тридев’ятому царстві. За порядок (і не лише в зоні водосховища) треба братися обіруч. Почуйте це, люди, пригорнімося разом до нашого зеленого друга, щоб радість навіки була!
Розмову вів
Іван АГАТІЙ.
