Свою нову книгу «Неприборканий вигнанець» («Місто», Чер¬нівці, 2008) поет і прозаїк Георгій Шевченко назвав романом. Хоч, здається, точніше було б – романом пам’яті, як колись зробив незабутній Терень Масенко. Бо в творі вочевидь посилений саме мемуарний струмінь, і все пережите перебуває в активній, сказати б, оперативній пам’яті.
Книга являє нам художньо-документальний екскурс у далеке і порівняно недавнє минуле – у завжди живий у серці автора світ несподіваних, але невипадкових зустрічей (випадкових, як стверджує в анотації професор Надія Бабич, не буває) і життєвих доріг. А то, по суті, ідеальні полігони для саморозкриття власної особистості. Тоді, коли «ти – є сам собою, таким, яким себе сформував». У даному разі – це головний персонаж твору – Дмитро Пушкин (хоч вибір прізвища, хай через «и», на наш погляд, сумнівний і, може, навіть трохи претензійний).
У доволі осяжному, подекуди чисто ліричному, багато в чім сповідальному, але в основному драматично напруженому опо¬відному просторі книги виринають постаті ровесників автора – побратимів по перу і, цілком природно, його вчителів, творчих наставників – видатних майстрів красного письменства, котрі вже заслужено увійшли до обойми класиків, – Андрія Малишка, Володимира П’янова, Дмитра Білоуса, Віктора Некрасова, Абрама Кацнельсона, Дмитра Павличка та ін. Тобто й тих, хто відійшов за вічний обрій, і нині сущих.
Суто художницька цінність книги, думається, в тому, що по¬дієва і смислова наповненість окремих різночасових епізодів-новел, монтуючись у самій розповіді й, зрештою, в нашій уяві, вивершуються в напрочуд точний, наче стереоскопічний, образ піввікового періоду життя України.
Як і ведеться в мемуарних книгах, твір Г.Шевченка щедро ілюстрований – здебільшого фотографіями з авторського архіву. Серед них, з погляду сучасників, є й просто унікальні, на яких за¬фік¬совано рідкісні моменти письменницьких зустрічей (особливо вдале панорамне обрамлення обкладинки).
Такі книги, як «Неприборканий вигнанець», говориться в тій же анотації, «читаєш і думаєш, а отже збагачуєшся духовно».
Влад ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ.
