Попрощатися з покійним прибули його сини Ігор (із Вінниці) та Андрій (із Чернівців), брат Володимир (із Чорткова), інші родичі та односельці-юстинівчани, жителі сусідньої Новосілки, де Я.Вишиваний закінчував середню школу, з міста Теребовлі, де здобув фахову освіту в культосвітньому технікумі, з райцентру Підгайці, довколишніх сіл.

Попри відстань у майже дві­сті кілометрів і до краю стиснутий час, приїхала з Чернівців група колег та учнів Ярослава Григоровича.

Похоронна хода розпочалася від південного краю Юстинівки, об який билося золото достигаючих пшениць. Розпочалася з похоронних пісень церковного хору села. Відтак молоді люди взяли на дужі плечі труну з тілом покійного, й печальна процесія рушила до сільської церковці, де отець Сухарський здійснив традиційний поховальний обряд. Він же продовжив відправу на цвинтарі. Відтак промовляли світські люди – автор цих рядків, який знав покійного впродовж майже 47 років, та голова Підгаєцької райдержадміністрації, в минулому студент Чернівецького університету Ігор М’якуш. Проникливі прощальні слова сказали при­їжджі буковинські гості й родичі Я.Вишиваного під час поминального обіду, який влаштував у своїй господі племінник покійного, також випускник Чернівецького університету Іван Вишиваний.

З мовлених того печального дня слів вималювалася нелегка, але чесна й благородна життєва дорога Ярослава Вишиваного.

У 1940 році його, п’ятирічну дитину, разом із батьком та ма­тір’ю й сімома братиками й сестричками «червонозоряні визволителі» вивезли до Сибіру. По дорозі дві сестрички, Ксеня та Ольга, не витримали пекельних страждань, і їхні мертві тіла викинули з вагона у водне плесо. Мати Агафія від розпуки пробувала покінчити життя самогубством, але в останній момент її врятували. До 1944 р. Вишивані бідували над Єнісеєм, а відтак ще чотири роки – на Донбасі. І лиш у 1948 р. повернулися до рідного села.

По закінченні культосвітнього технікуму Я.Вишиваний працював художнім керівником Теребовлянського районного будинку культури, вчителем музики й співів у середній школі.

Від 1961 року – в Чернівцях: студент-філолог університету, вчитель вечірньої школи в Садгорі, відтак – старший лаборант, викладач, а після захисту кандидатської дисертації – доцент кафедри української літератури. Його коронний навчальний курс – український фольклор. А найгучніша громадська справа – вокальний дівочий ансамбль «Вишиванка». Найпомітніші наукові публікації пов’язані з творчістю Володимира Бабляка та ще кіль­кох авторів-буковинців. Я.Вишиваний – співавтор другого тому хрестоматії-антології «Пись­менники Буковини» (1998, 2003).

Вірші та оповідання почав писати ще в шкільні роки. З різножанровими творами виступав у газетах, журналах «Вітчизна», «Зміна», «Тернопіль», у збірниках «Від Дністра до Черемоша», «Сонячний годинник», «Новоліття», «Вокальні ансамблі». Він автор мелодій на слова М.Ткача, С.Будного, А.Добрянського, Б.Гури, Й.Храпка. Написана ним у спів­дружності з О.Демиденком пісня «Плаче захмарене небо» стала народною.

Найплідніше працював Я.Вишиваний на терені художньої прози. Хоча першу книжку «Соловейкове крило» (1998) видав у віці 63 роки, але за нею пішла ціла низка інших: «Що ти знаєш про любов…», «Скажи мені правду», «Кардіограма долі», «Літо цвіту білого», «Абеценики» та ін. Вони позначені добрим знанням життя, тонкою спостережливістю, знанням людської психології, вмінням малювати колоритні постаті, свіжістю мовної фактури.

П’ять років тому захоплено писала про дві книжки Я.Вишиваного Марія Матіос, нині лауреат Шевченківської премії: «Трагічне не культивується. Психологічне сприймається з усмішкою. Як і письмо романтичне. Я би сказала, цнотливе. Як ось проза Ярослава Вишиваного з Чер­нівців. Прочитавши його «Скажи мені правду» і «Що ти знаєш про любов», знову зітхнула: зі студентських літ знаю свого колишнього викладача українського фольклору, а що він має такий добрий, саме добрий і добротний романтичний стиль, на якому грунтувалася і наша класика, – для мене стало відкриттям на тлі повсюдної «піфпафної літератури» («Україна молода» від 5 лютого 2003 р.).

Трохи раніше видатний сучасний письменник, Шевченківський лауреат Роман Іваничук відзначав: «Годі шукати в творах Я.Вишиваного модерних сьогочасних новацій, і це добре: напевне, то знак до повернення від постмодерністської зумисної ускладненості до літературної прозорості, на яку особисто я чекаю від молодших за мене письменників уже десять літ.

Збірки новел Я.Вишиваного «Соловейкове крило», «Скажи мені правду», «Що ти знаєш про любов» прості й щирі, але й глибоко художні, якщо брати до уваги не зовнішню вишуканість, а психологізм. Я з цікавістю прочитав повість «Кардіограма долі»: це дуже актуальний твір, який намагається вивести сучасного читача із споживацької совдепівської стежки на шлях ініціативного життя в незалежній державі.

Рекомендую Ярослава Вишиваного в члени Національної спілки письменників України. Р.Іваничук. 7/VII 2001 р.».

Шкода, що до цієї рекомендації не прислухалося керівництво Чернівецької письменницької організації.

Богдан МЕЛЬНИЧУК.

Чернівці – Юстинівка – Чернівці.