–сказав всесвітньовідомий оперний співак, наш краянин Василь Герелло

про свій перший концерт у Чернівцях, з яким збирається виступити

на Соборній площі в День незалежності України

Коли почула, що серед недільного люду, який прийшов на Петрівський ярмарок, щоб розважитися від щоденної суєти, ходить-бродить Василь Герелло, анітрохи не здивувалася. Коли брала в співака сім років тому  інтерв’ю для нашої газети в чернівецькому ресторані „Кнаус”, зрозуміла, що світова слава соліста Маріїнського оперного театру, нині народного артиста Росії, голос якого лунає в найпрестижніших театрах світу, не затьмарила його найкращих людських почуттів. В яких краях він би не бував, з якими знаменитостями не спілкувався б, всюди найперше дізнаються, що він народився у Васловівцях. Назву буковинського села, в якому живе родина, можна побачити на сторінках розкішних глянцевих журналів, котрі не шкодують площі для розповідей про його незвичайне артистичне життя.

Якщо зірки шоу-бізнесу вибирають для літнього відпочинку  екзотичні куточки світу, Василь Герелло їде на Буковину. „Я свій маршрут не міняю. Буковина. Чернівці. Васловівці. – Ми розмовляємо на відкритій веранді ресторану „Кнаус”, де він зупинився  з дружиною на час недов­гого перебування на рідній землі. У Чернівцях задощило, але це не засмучує видатного буковинця, бо йому подобаються теплі літні дощі. – Звідси поїду в Монте-Карло. Там буде концерт. Потім повернуся в Петербург, де також запланований мій концерт. А вже дасть Бог, потім співатиму в Ялті. Концерт відбудеться в театрі, який відремонтували ро­сійські бізнесмени. Він перебував у страшному стані. Востаннє там співав Шаляпін. Акомпонував йому Рахманінов. Тепер я буду виконувати російські, італійські та українські пісні... Відтак починається новий сезон. Іспанія, Канада, Греція, Німеччина... І пішло, поїхало...”

– Ви пропустили Чернівці, – підказую своєму співбесіднику, бо стало відомо, що Василь Герелло виступатиме із симфонічним оркестром на Соборній площі в День незалежності України.

– Це залежить від міської влади, – відповідає. – Я не претендую на якийсь гонорар і співатиму безкоштовно. Мені нічого не треба. Якщо такий концерт відбудеться в межах програми, присвяченої святкуванню 600-річчя Чернівців, із задоволенням візьму участь. Сподіваюся, все відбудеться, як задумали. Я привіз всі партитури, які лежать в автомобілі й чекають нашої зустрічі з диригентом симфонічного оркестру Йосипом Созанським. Буду співати російські романси, іта­лійські та українські пісні. Маю надію, що публіка зацікавиться такою концертною програмою і прийде послухати свого земляка. Принаймні я хочу заспівати в Чернівцях і сподіваюся, що моя мрія збудеться 24 серпня. Ще цілий місяць треба почекати. Побачимо, як складеться.

Розпитую Василя, вже як давнього знайомого, чи щось змінилося в його творчому житті за останні сім років. „Співаю, як і співав”, –  каже. До речі, друзям, яких зібрав на дружню ве­чірку в ресторані „Кнаус”, показував фотографію, на якій йому тисне руку колишній Президент Росії Володимир Путін. Цю світлину, зняту під час присвоєння йому звання народного артиста Росії,  возить в автомобілі. Допомагає уникати клопотів з російськими даїшниками. „Зараз співаю дуже багато Верді – „Ріголетто”, „Макбет”, „Сила долі”, „Дон-Карлос”, „Травіата”, „Ернані”, „Луїза Міл­лер”, Отелло”, „Набукко”, „Бал-маскарад”, – розповідає під тихе хлюпання дощу. – Зали, як були, так і є повними. Дякувати Богові, класичною музикою цікавляться молоді люди, хоч повсюдно звучить попсова. Але це просто біда...”

Василь не може назвати  улюблені оперні партії. Йому подобається все, що співає. Не рахував, скільки має їх у своєму репертуарі, як і російських романсів, італійських та українських пісень. Поцікавилася, який театр йому подобається найбільше. „Якщо не скажу, що Маріїнський, – каже, – то не матиму рації. Там співали найбільш знамениті співаки світу – Шаляпін, Карузо, Бастіаніні, Баттістіні. Той же Верді писав для Маріїнського театру. Маріїнський виплачував митцям найвищі гонорари. Це – один з найпотужніших театрів. Якщо подивитися на репертуар, то він теж найскладніший – весь Вагнер, майже весь Верді. Найкращий балет світу – в Маріїнському. Після нього я б назвав лондонський «Ковент-Гарден», нью-йоркський «Метрополітен»...

На рідній Буковині світову знаменитість зацікавив Петрів­ський ярмарок. Свої враження  від цього незвичайного велелюдного дійства передав вигуком захоплення: „О-о-о! Там багато чого було! Купили для дружини народний буковинський костюм – горботку, сорочку. Правда, кажуть, що то величезні гроші. Сім тисяч гривень віддали. Але я думаю, що таку красу не знайду ніде”. „А для себе не купили вишиту сорочку?” – запитала. „У мене є сорочки, – відповів мій співбесідник. Його очі світилися радістю від перебування на рідній землі, гордістю за неповторний буковинський край, де йому судилося народитися, перейняти від матері чарівний голос і любов до рідної української пісні. – Я завжди, де б не був мій концерт, чи в Петербурзі, чи в Москві, чи в Лондоні, співаю українські пісні в українській сорочці. Спочатку виступаю у фраці, а на завершення концерту виходжу у вишитій сорочці й виконую українські пісні...” „Так робила Соломія Крушельницька, – зауважую. – Як сприймає публіка такі виходи?” „Вищить від задоволення, – почула у відповідь. – Ніяким полі­тикам ніколи не розділити нас. У Петербурзі публіка на вухах стоїть, коли слухає ці пісні. Якщо нема української пісні, це не мій концерт...”

Після нашої розмови Василь збирався їхати у Васловівці, про які розповідає на кожному кроці. Всі знають про його рідне село в Заставнівському районі, про Чер­нівці, про Буковину і про Україну. З прикрістю говорив про те, що вже стільки років депутати Верховної Ради України для України та й для українців нічого не роблять і лишень займаються політиканством. „Я так би хотів мати на Буковині якусь свою земельку, побудувати свій будиночок, але не маю такого права, бо не є громадянином України, – ділився наболілим. – Я давно прошу дати мені український паспорт. Не хочуть. Буду про­сити Президента України Віктора Ющенка. Я навіть звер­тав­ся до Організації Об’єднаних Націй у Нью-Йорку. Російське законодавство дозволяє подвійне громадянство, німецьке, ав­стрій­ське, французьке, американське, а Україна каже своїм ук­ра­їнцям, які живуть поза її межами: „Ні!”

Дивно було чути, що таке скромне бажання нездійсненне для буковинця, який завдяки своєму таланту купається у променях слави й визнання в найбагатших і найцивілізованіших країнах світу. Але сьогодні його рідна Україна, яку прославляє на всіх земних просторах, ганебно погрузла в повсюдній корупції. Чиновників привчили до хабарів, а він звик до чесного життя по світах. Коли перетинав на власному автомобілі російський кордон, його навіть не зупинили. Білоруси затримали на три хвилини. На українській митниці змарнував сім годин, хоч було тут всього кілька машин. Йому  сказали прямим текстом: „Не дасте хабаря, будете стояти сім годин”. Нікого на українській митниці не цікавить і не проймає, що українці, які після розпаду СРСР мимоволі стали громадянами Росії, їдуть до рідного дому, де на них чекають батько-ненька й уся рідня.

Людмила ЧЕРНЯК.