Завжди цікаво як живеться людям, які мешкають далеко від цивілізації, зокрема в горах. Західні фільми показують, що це не так вже й погано. Проте, наша реальність – повна протилежність. Піший похід в гори засвідчив, що романтика високогір’я не кожному під силу.
Невеличкі дерев’яні господи розкидані на кілометри одне від одного – приклад справжнього добросусідства. Адже ніхто нікому не заважає.
В таких умовах живе й Дмитро Матіос з хутору Околена села Розтоки на Путильщині.
Тільки-но зайшов на подвір’я, пан Дмитро, як справжній господар одразу ж пригостив свіжим коров’ячим молоком.
– Скільки голів тримаєте? – цікавлюся.
– Шість. Три корови й три бики, – відповідає з втіхою.
– А чому ж не вівці, по-моєму вони є «королями» Карпат.
– Так. Ще донедавна вони були вигідними, але не зараз. Нині кілограм овечої шерсті – 50 копійок. Як на мене, краще обходити велику худобину. Хоча й з нею важко. Адже корми дорогі, а кілограм м’яса на збут – 10 гривень.
– То з чого живете?
– Трохи корови допомагають, а ще маю ГАЗ-66, який дуже виручає. Ним вожу ліс на замовлення.
– А де заправляєтесь?
– Переважно на Німчичі. До нього найближче. Там і запас продуктів роблю.
– А що вас тут тримає?
– На хуторі живу з дитинства, я був найменший у сім’ї. Всі пороз’їжджались. Тепер я доглядаю за батьком. Він прикутий до інвалідного візка.
– Ви б проміняли Околену на Чернівці?
– Я би хотів переїхати до Чернівців, але садибу залишити за собою, щоб можна було сюди приїжджати на відпочинок.
– А тут збираєтесь щось будувати? – питаю, дивлячись на фундамент.
– Так. Це моя мрія. Хочу звести невеличкий двоповерховий будинок по євростандартах для туристів. Аби подорожуючі мали де переночувати, зробити привал. А мені ж додатковий заробіток.
– До речі, ви не родич Марії Матіос? Вона ж із Розтоків, чи не так?
– Звичайно. Я її чотириюридний брат, – із гордістю відповів пан Дмитро.
– Дякую за розмову й молоко. Успіху вашій сім’ї. Нехай мрії збуваються.
Олександр ТКАЧУК.
На фото: Дмитро Матіос із сім’єю.
Фото автора.
| 
